— Головна • Статті

 З чого починається европейськість кожного? Скоріш за все, з себе. Давайте відповімо собі на прості запитання: Чи дійсно я є европейським? Чи поводжусь я, як европеєць? Чи сповідую і дотримуюсь европейських цінностей і переконань? Адже бути європейцем, це не тільки носити модний та стильний одяг, слухати популярну в Европі та світі музику, полюбляти надбання європейської культури, дивитися справжнє європейське кіно чи, навіть, подорожувати вздовж і впоперек країнами Европейського Союзу. Це значно більше. Бути европейцем – це велика щоденна праця як власне самої людини, так всієї державної машини та громадськості загалом. Тому, перш ніж вимагати від когось (в тому числі й чиновників) отієї европейськості, потрібно зазирнути в дзеркало і придивитись до себе: а може то я не настільки европейський(а), аби до мене належно (чи-пак, по-европейськи) ставились? Так що ж собою представляє ота европейськість, де вона починається і, як-то кажуть, «з чим її їдять»? Народжуємось европейцями! «…Я тільки-но зародився в лоні своєї любої матусі. І хоча я ще маленький ембріончик, я вже відчуваю себе европейцем. Бо моя матуся дуже відповідальна та турботлива. Вона вже піклується про мене. Розповідає мені, як їй живеться, який світ довкола. Вона разом із татком багато читають, знають свої права, вміють їх відстоювати. Тому, коли мамуся прийшла до лікаря на чергове обстеження-консультацію з неї вже не вимагали ніякої додаткової плати чи подарунків. Та й вона не принесла б. Адже знає, що то все – незаконно. Та найбільше я люблю, коли ми з матусею ходимо по магазинах й купуємо різноманітні речі – одяг, продукти. І матуся свідомо та відповідально підходить до покупок: завжди добре читає всі маркування, намагається купувати якісні товари, зберігає чеки. Коли сумнівається, не соромиться вимагати у продавців надати відповідні сертифікати та документи на продукцію. Але не засмучується, коли потрапляються їй зіпсуті речі. Вона йде до магазину чи супермаркету і знає, що може поскаржитись та повернути даремно витрачені кошти. Також моя матуся любить багато гуляти. Особливо їй подобається блукати стежками наших місцевих парків, або ж посидіти на бесідці біля озера. І головне, що люди вже не розкидають сміття де завгодно. Бо скрізь розставлені смітнички. Також матуся з татком люблять посидіти з друзями в кафе, попити чаю, побалакати. І не переживає матуся, що там буде надимлено од цигарок, бо знає, що діє заборона паління в таких закладах. Тому вона спокійна. А коли вона спокійна, то й мені спокійно. Коли вона щаслива і здорова, то й я щасливий і здоровий зростаю й готуюсь стати достойним громадянином своєї держави. І коли я вже готовий буду з’явитись на світ, матуся не переживатиме, скільки потрібно буде дати хабара лікарю, акушерці чи санітарці і чи добре до неї ставитимуться в пологовому будинку. Бо буде народжувати в цивілізованих умовах і всі витрати на пологи їй покриватиме медична страховка. Та й лікарі боятимуться брати «на лапу», бо відають, що це може скінчитися в’язницею. Та й не по-европейськи це. А Україна ж європейська держава? Правда? Матуся вірить, що так воно є і буде. Я теж в це вірю… Зростаємо европейцями! Нарешті я побачив своїх рідненьких батьків! Я так чекав цього моменту! Мама одразу пригорнула мене до серця і я відчув, як б’ється її серденько! Так само я чую, як б’ється й моє серце – маленьке серце нового громадянина України, маленького європейця. …Перший день в садочку. В групі у нас багато діток з різних сімей, різних національностей, віросповідань. Але ми всі розуміємо один одного і разом граємося в різні ігри. Вихователі розповідають нам багато цікавих історій. Вони дуже добрі. Вчать нас ділитися, захищати ближніх, не бути байдужими до інших діток, допомагати. От коли у Віталика зламалась машинка, ми усією групою її ремонтували. А раз було таке, що Володя вдарив Оксанку. І хоча Володя мій кращий друг, я насварив його і сказав, що так робити не можна (мамуся мене вчила, що не можна бити слабших та дівчаток і що потрібно їх захищати). Володі стало соромно і він сказав, що більше так робити не буде.. Потім ми з вихователькою багато говорили про те, чому не можна ображати слабших, що таке права дитини, чому ми повинні їх знати. Бо це не по-европейськи… Вчимося бути европейцями! …Я вже в школі. Раніше, як розповідала матуся, щоб влаштувати дитину в школу, потрібно було багато заплатити директору. Також потрібно було багато платити вчителям, щоб вчитися. Але тепер все не так. Бо вчителі мають нормальні зарплати і вони дуже дорожать своїм робочим місцем і знають, що коли вони будуть брати хабарі, то ні до якої іншої школи їх вже не візьмуть. Тому вони дорожать своїм місцем і намагаються якісно нас навчати. У нас є багато цікавих предметів, де нас вчать, як потрібно себе поводити, розповідають про наші права і обов’язки, кажуть, чого робити не можна. Також я вже знаю, що таке бути громадянином і як захищати свої права. Я знаю, що ніхто не має права мене бити, принижувати. Що я можу захищати свої права в суді. …Ми часто з однокласниками влаштовуємо різні акції. Нещодавно ми влаштували благодійну акцію до Дня святого Миколая. Ми організували в нашій школі збір одягу та іграшок для діток-сиріт, які живуть в дитячому будинку на сусідній вулиці. Зібрали небагато, але було приємно бачити, як дітки тішилися тими подарунками. А нещодавно ми влаштували концерт в підтримку одного нашого учня, котрий дуже захворів і йому не вистачало коштів на лікування. Хто приходив на концерт, кидали в скриньку кілька гривень. Так ми назбирали три тисячі гривень. І хоча це зовсім трішки, але цього вистачить йому на дорогу до Києва, щоб його там оглянули найкращі лікарі. Також щороку навесні ми влаштовуємо прибирання сусіднього з нами парку. Бо це якось не по-еропейськи, коли він зустрічатиме весну засмічений та не прочищений. Ми збираємо сміття, котре зібралося за зиму, підв’язуємо до дерев саморобні смітнички, щоб ті, хто гуляє парком не кидали сміття під ноги, а викидали в смітник. Також визначаємо чергових, котрі щотижня збирають сміття. Звичайно, що дехто лінується, не хоче нічого робити, але ми його перевиховуємо, розповідаємо йому, що його байдужість робить гірше не комусь, а йому. Бо невідомо, що з нами може статися завтра. Так ми в нашому класі розуміємо «европейськість» і так нас вчать вчителі – не бути байдужими… Дорослішаємо по-европейськи! Останній дзвінок…Іспити…Вибір ВНЗ…Раніше за це все доводилось платити. Тепер я знаю – як я навчався, такі оцінки й отримую. Адже на зовнішньому незалежному тестування всі рівні. І саме за його результатами мене приймуть до навчального закладу. Я вирішив вступати на юридичний. Хочу бути правозахисником. Хочу допомагати іншим відстоювати свої права. …В групі в нас багато цікавих та талановитих юнаків та дівчат і ми вирішили створити молодіжну громадську організацію. Правда, спершу ми й без офіційного оформлення влаштовували різні компанії. Зокрема: організовували антитютюнові кампанії, просвітницькі акції серед студентів «АнтиСНІД» та багато інших. В планах у нас ще багато проектів. Також хочемо долучитись до роботи інших організацій, робити спільні проекти з зарубіжними европейськими організаціями. Також долучаємося до вирішення проблем в нашому місті. Часто стаємо волонтерам на різноманітних проектах, котрі реалізовує місцева влада. Цікавимось громадсько-політичним життям нашого краю. Коли дізнаємося про якусь проблему, намагаємося знайти шляхи її вирішення. От, наприклад, нам стало відомо, що в одному з районів міста у діток немає дитячого майданчика. Ми організували мобільну групу, котра ходила від порога до порога до підприємців, намагаючись їх долучити (фінансово) до вирішення цієї проблеми. Звичайно, багато з них відмовлялися, але були й такі, котрі погоджувались допомогти (хто фарбою, хто дошками, хто арматурою). Правда, за це потрібно було й їх зацікавити. А для цього ми залучились підтримкою місцевих газет, радіо та телебачення, які пообіцяли нам висвітлювати наш марафон «Все найкраще - діткам». І там, звичайно ж, будуть згадуватися прізвища отих самих бізнесменів, які допомагали в реалізації проекту. Так ми за два місці назбирали все необхідне для облаштування майданчика. Залишилось лиш все довести до ладу. Ми звернулись також до районної ради та підприємства, котре займається утриманням цієї території. І спільними зусиллями ми облаштували гарний яскравий майданчик для маленьких європейців…» Отак зростає, мужнішає європейське начало в людині. Звичайно, на це потрібен час, зусилля. Але найголовніше і обов’язкове – усвідомлення та щире бажання… Що ж, то був такий собі ліричний відступ, а тепер «не словом, а ділом»… Подорожуючи країнами Европейського Союзу, спілкуючись з мешканцями так званої Старої та Нової Европи стає зрозумілим одне просто найголовніше правило: Бути европейцем означає бути громадянином! Коли ти громадянин, ти свідомий своїх прав. А коли ти свідомий своїх прав, то чітко усвідомлюєш, що там, де починаються права іншого – там настають твої обов’язки. Надто закручено? Та ні. Дивись: ти маєш право на свободу об’єднань, можеш брати участь в мітингах, демонстрація, вільно висловлювати і відстоювати свої інтереси та погляди. В той же час, инші мають ті ж самі. Тому, коли ти є учасником демонстрації, скажімо, в підтримку одностатевих шлюбів, ти повинен поважати і прийняти протилежну сторону. І не кидатися з кулаками та матюками на демонстрацію, котра має абсолютно протилежні за змістом лозунги та відстоює відмінні від твої погляди (адже ж і у тебе, і у молодих людей з сусіднього мітингу є рівні права). Це називають таким гарним та розумним словом, як «толерантність». І тут мова йде не тільки про усвідомлення та сприйняття прав інших людей, але й намагання їх зрозуміти. І як тільки ти намагаєшся вислухати, почути та сприйняти протилежну точку зору, починається такий собі «суспільний діалог». Тоді й шукаються точки дотику, компроміси, способи співжиття різних світоглядних позицій, культур тощо. І саме толерантність та постійний пошук суспільного діалогу й веде до «европейськості». Коли ти громадянин, тобі не байдужий до долі та проблем громади, в котрій проживаєш. Тобто, ти є відповідальним. Розумію, що це надзвичайно складно. Але твоя громадська відповідальність сьогодні – це запорука твого особистого «европейського» завтра. Це не так важко, як видається спочатку. Уявімо, що в твоєму будинку мешкає людина з обмеженими можливостями (жінка, котра пересувається на візку). Вона не здатна самостійно виходити надвір подихати свіжим повітрям. Ти, звичайно, можеш від неї відхреститися (мовляв, яке мені до неї діло, нехай просить своїх рідних чи близьких, щоб ті допомагали), можеш цю проблему ігнорувати («менше знаєш, краще спиш»), а можеш… Поспілкуватися з сусідкою, дізнатися про її проблему. А може в неї немає отих рідних і близьких, а може вона не може виїхати на вулицю, бо у вашому будинку ні ліфта немає, ні спуску ні пандусів немає, а може, бідолашна, взагалі не має харчів та засобів до існування? Потім можна звернутися до місцевого управління соцзахисту, ЖРЕПу чи громадської організації з проханням допомогти сердешній, облаштувати пандус у вашому під’їзді тощо. Коли ж не чиновники почнуть «вивертатися» й «футболити», можна було б зорганізувати збори мешканців під’їзду й «скинутися» на встановлення пандуса. Нагадаю лише про особливу роль у всіх цих процесах місцевих засобів масової інформації. Не переживай, що вони не зацікавляться. Якщо ти будеш настирливим, то питання може набути суспільного значення і ти зможеш не тільки вирішити проблему конкретно взятої людини, а й покажеш приклад тієї самої «европейськості» решта громадянам. Потрібно лише, аби хтось почав… Коли ти громадянин, ти розумієш свою надважливу роль у громадському житті. Зокрема, що стосується виборів. Особливо до місцевих рад. Ми ще звикли, за радянською традицією, покладатися на вищих керівників (Президента, Прем’єр-міністра тощо). Але проблеми громади вирішують не вони, а депутати і голови місцевих рад. Тому, коли ти ігноруєш вибори або ставишся до них поверхово (обираєш депутатів, міського/сільського голову методом трьох «П» - палець, потилиця, приблизно), то таке «поверхове» керівництво. Тому, потрібно перш за все дізнатися якомога більше про кандидатів, перечитати їхні програм. Безумовно, прийти і проголосувати. Потім таки дізнатися, хто є депутатом од твого округу (дільниці). Знайти якомога більше контактної інформації про цю людини і, в разі потреби, звертатися до нього з проблемами, питаннями тощо. Вимагати від нього рішучих дій для захисту інтересів частини громади, котру той представляє в радах усіх рівнів тощо. Й вимагати від нього звіт за все, що той зробив для області, району, міста, села, вулиці… Саме такими видаються мені основні засади європейськості для людини. І багато чого з того, що викладено вище – це реальні життєві історії, про котрі я чула, свідком або учасником яких я була. Звичайно, що оті правила дещо ідеалізовані навіть для самої Европи. Бо там досить багато власних невирішених проблем і далеко не вся Европа є такою європейською, як нам часом видається. Але тут йде мова не про реалії сьогодення країн Европейського Союзу (проблеми формування європейської ідентичності, фрагментизації спільноти, подолання економічної кризи та безліч інших). Тут постає питання фундаментальних европейських цінностей, правничих традицій та світогляду. Тому, для України багато чого дійсно «европейського» подеколи видається навіть фантастичним. Але ж з чогось починати потрібно й до ідеалу прагнути потрібно завжди. І хто б що не казав, але Україна просто не може бути осторонь Европи, бо вона є її серцем… Будуймо европейську Україну Стати частиною европейської спільноти Україна просто зобов’язана. Такі її історична доля, місії. Її намагалися виконати князі Київської доби, доби гетьманської, відродження державності на початку ХХ століття, доби нинішньої. І як би українські чиновники не намагалися з цим боротися, українське суспільство крок за кроком наближається до Европи, будуючи Европу в серцях, душах, думках українців. Багато ще треба нам змінити, ще більше треба створити, збудувати. І кожен повинен закласти власну цеглину у міцний фундамент європейської України. Отож, перейдемо до справ серйозних. Помізкуймо, що ж потрібно для того, аби не тільки кожен з нас усвідомлював себе европейцем, а й щоб українська держава стала дійсно европейською. Думаю, потрібно Охороняти та захищати права та свободи громадян Найбільшою европейською цінністю є людина та її права та свободи. Тому европейській Україні потрібно мати незалежні, чесні, некорумповані і справедливі правоохоронні органи та судову систему. На жаль, судова влада разом з іншими правоохоронними органами за роки незалежності повністю прогнили і погрузли в корупції, хабарництві і круговій поруці. Наразі шукати там захисту для більшості громадян марно. Українські суди і правоохоронні органи перетворилися на приватні підприємства з тіньовими доходами. На кожне рішення, дію чи бездіяльність існують свої розцінки. Тому, в можливості відстояти, або захистити свої права (хай і відверто порушені), розчарувалися навіть найзавзятіші правозахисники та еврооптимісти. На мою думку, для вирішення цієї проблеми необхідно: - провести судову реформу - посаду судді зробити виборною (громадяни самостійно обирають суддів районних судів з чітко розробленим механізмом відкликання суддів), відкритість судових засідань, доступ до судових рішень та ін. - посилити боротьбу з корупцією в правоохоронних органах – встановлення дієвих телефонів довіри, дійсна кримінальна або адміністративна відповідальність, а не показна (коли ті, хто провинилися продовжують обіймати свої посади), регулярні внутрішні перевірки правоохоронних органів з залученням представників громадськості, підвищення кваліфікації працівників, декларування видатків тощо - посилити громадський контроль за правоохоронними і судовими органами - створення громадських консультаційних рад, моніторинг прийняття до розгляду та реагування на заяви та скарги громадян і т.п. І сформувавши таким чином европейську правоохоронну та судову системи, ми пройдемо півшляху до побудови дійсно европейської держави. Там кожен службовець, чиновник, високо посадовець буде розуміти, що коли він порушить закон, проігнорує права та свободи громадян, його неодмінно покарає закон в особі правоохоронних органів та суду. Він не зможе «відкупитися». Спершу буде надзвичайно важко ламати цю закостенілу схему паразитичного корумпованого життя. Але це перші кроки. Не менш важливим є усвідомлення того, що корупція породжується там, де просять переваг і де дають хабарі. Тому, потрібно в першу чергу людям замислитися, чи хочуть вони жити в корумпованій «по вуха» країні третього світу, чи в европейській цивілізованій Україні. Розвивати громадянське суспільство Бути европейцем – це перш за все мати можливість безперешкодно сповідувати і відстоювати свої інтереси та погляди. Задля цього громадяни зорганізовуються в громадські об’єднання. Влада повинна поважати, прислухатися і радитися з цими об'єднаннями. В Україні ж громадський сектор існує здебільшого лише на папері (більшість зареєстрованих громадських організацій (НГО) роками існують лишень де-юре), а ті, хто працює, поставлені в умовах постійної боротьби за виживання. Особливо що стосується НГО в регіонах. Вони раз по раз стикаються з безліччю перепон, а саме: 1) проблема із законодавством (постійні зміни до законів, що торкаються соціальних послуг, їх ліцензування, необхідність подання різноманітних звітів тощо); 2) складний фінансовий стан (у зв'язку з дорожнечею оренди приміщень, отримання різноманітних дозволів тощо); 3) не завжди привітне сприйняття НГО державними соціальними структурами (в НГО соцслужби часто вбачають не партнерів, а суперників); 4) проблеми з реєстрацією НГО на регіональному рівні. Але цьому можна зарадити. Потрібно лишень: - спростити процедуру реєстрації НГО і чітко-чітко виписати в законодавстві можливості відхилення реєструючим органом статутних документів; - зробити доступною для громадян інформацію про можливості реєстрації НГО і покрокову (від управління юстиції до податкової інспекції) процедуру реєстрації громадських об'єднань (в тому числі й об'єднань співвласників житлових будинків). А найкраще було б взагалі створити так зване «єдине вікно» для бажаючих створити громадське об’єднання; - відмінити або спростити звітність для НГО, які не мають найманих працівників і грошей на банківському рахунку; - посилити вплив НГО на державну владу (звіти і оперативне реагування держустанов на запити НГО, допомога в реалізації проектів); - забезпечити вплив НГО на ухвалення рішень владою (громадські слухання, ради, консультації тощо); - вимагати у влади полегшених умов для НГО для оренди приміщень тощо. Адже европейська влада діє за принципом - все для громади, нічого проти громади або без згоди громади. Звичайно, Україні потрібно ще багато зробити, аби хоча б ці правила стали імперативами її життя. Адже українські чиновники звикли не працювати на державу, а «заробляти» на державі. Але, вкотре повторюю, від твого самоусвідомлення та правосвідомості залежить, як до тебе буде ставитись чиновник, як він буде реагувати на твої (суспільні) проблеми. І завжди потрібно мати на увазі, що вони є найманими громадою працівниками, котрим ти з власних податків сплачує зарплатню. Тому, пам’ятай, що Европа починається з тебе!

Автор - Надія Бабинська

Якщо Ви хочете щоб наш консультант надав інформацію, яка Вас цікавить, залишіть нам свої дані.

Ім’я:	Область:	Номер телефону:	Електронна адреса: